Мій Господи, які жорстокі люди,
Що згадують ім'я Твоє,
Але гнилизна в їхнім серці є —
І нею тхне усюди.
Їм завжди пиха розпирає груди
І роздивитись добре не дає
Занедбане єство своє,
Запалене хворобою облуди.
Вони роздумують про вигоду й про зло,
Бо Духа в них Твого ніколи не було,
І ревно служать шлунку.
Працюють, як слухнянії раби,
А він наказує: — Бери, бери, греби, —
То й здатні і до вбивства, й до грабунку.
Комментарий автора: Дехто, хто називає себе християнином, своїми вчинками показує, що насправді він язичник, і то гірший з них, бо, послуговуючись побожними фразами, дискридитує усе побожне. Про таких сказав ап. Павло: "... Шлунок — їхній бог... Вони думають тільки про земне! (Фил. 3:19). Ці слова є епіграфом до мого сонета.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ещё раз о поэтах - Андрей Шамсутдинов Тот кто поставил мне единицу, тот подтвердил главную мысль произведения, что содержание намного важнее формы. Ведь негативная оценка дана не за подачу, а за содержание. Человек явно не одобряет того, что внутри сосуда, а не то, что снаружи. Поэтому ищите прежде содержания Небесного, а форма приложится.
Главная мысль произведения:
Кто имеет откровение для людей от Бога должен говорить, даже если и косноязычен. А тот кто не имеет, пусть молчит, даже если он краснослов каких мир не видал. Не надо совращать людей изяществом пустой формы.
